European Union leaders at their mid-October 2026 summit explicitly affirmed readiness to contribute to robust, credible security guarantees for Ukraine, working through the Coalition of the Willing alongside the United States and in line with member states' capabilities. This followed January 2026 Paris coalition talks where the UK and France signaled intent to deploy multinational forces after any ceasefire to support deterrence and military rebuilding, with U.S. envoys endorsing binding commitments and monitoring mechanisms. Ongoing bilateral agreements, EU military assistance mission extensions, and funding discussions continue to shape timelines for formal country-level pledges, while ceasefire negotiations and verification arrangements remain central variables that could accelerate or delay specific European commitments.
Цей ринок буде врегульовано на користь «Так», якщо будь-яка європейська країна офіційно зобов’яжеться надати Україні гарантію безпеки до 31 грудня 2026 р., 23:59 ET. Під цим мається на увазі публічно оголошена та взаємно погоджена домовленість між відповідною європейською країною та Урядом України, яка створює для цієї європейської країни юридично зобов’язальне зобов’язання захищати Україну або безпосередньо втрутитися на її боці. В іншому разі цей ринок буде розраховано на користь «Ні». Щоб «гарантія безпеки» відповідала вимогам, її формулювання має за характером відповідати зобов’язанню про взаємну оборону за зразком статті 5 НАТО: відповідна європейська країна має зобов’язатися відповісти військовими засобами в разі нападу на Україну або іншим чином гарантувати оборону України через юридично зобов’язальні оборонні зобов’язання. Приклади прийнятних формулювань включають зобов’язання, змодельовані за договорами США з Японією, Південною Кореєю або Філіппінами, а також за інструментом статті 5 НАТО, який зобов’язує Сполучені Штати «діяти для протидії спільній небезпеці» військовою силою, якщо на союзника нападуть. Рамки співпраці, заходи з розбудови спроможностей, механізми консультацій або зобов’язання, що не мають обов’язкової сили, не вважаються прийнятними. Приклади домовленостей, що не відповідають вимогам, включають двосторонню угоду про безпеку між США та Україною від 13 червня 2024 р., Taiwan Relations Act або «домовленості про безпеку» G7/ЄС, які передбачають підтримку чи консультації, але не доходять до юридично зобов’язальних гарантій оборони. Прийнятну угоду мають спільно оголосити й остаточно оформити; вона повинна мати форму договору, виконавчої угоди, меморандуму про взаєморозуміння, спільної декларації або рівнозначного письмового документа. Не враховуватимуться оголошення, які є заявами про наміри, умовними чи розвідувальними або іншим чином не свідчать про офіційно оформлену політику. Основним джерелом для врегулювання буде консенсус достовірних повідомлень. До європейських країн, що відповідають вимогам, належать: Албанія; Андорра; Вірменія; Австрія; Азербайджан; Бельгія; Боснія і Герцеговина; Болгарія; Хорватія; Кіпр; Чехія; Данія; Естонія; Фінляндія; Франція; Грузія; Німеччина; Греція; Угорщина; Ісландія; Ірландія; Італія; Латвія; Ліхтенштейн; Литва; Люксембург; Мальта; Молдова; Монако; Чорногорія; Нідерланди; Північна Македонія; Норвегія; Польща; Португалія; Румунія; Сан-Марино; Сербія; Словаччина; Словенія; Іспанія; Швеція; Швейцарія; Україна; Сполучене Королівство.
Машинний переклад. У спірних випадках діє оригінал.